|
підприємства носять його ім’я, створені музеї, встановлені пам’ятні знаки. Ім’я великого Кобзаря тісно пов’язане з творчістю відомих письменників, поетів, художників, митців – наших земляків. Лауреатом Державної премії України ім. Шевченка став Віктор Шульга – новомиргородський художник. «Тарас Шевченко запав мені в душу з дитячих літ і мені захотілося побувати на батьківщині Кобзаря», – писав Шульга. Мрія здійснилася. Результатом поїздки стали акварелі, зроблені в місцях, пов’язаних з життєвим шляхом Кобзаря. Минали роки. Шевченко в творчості В. Шульги посів чільне місце. Народилися картини «Малий Тарас з батьком в Єлисаветграді», «Шевченко малює портрет Полусмакової», «За думою дума», «Шевченко в Петербурзі» та інші. В 1971 р. була персональна виставка акварелей художника в Республіканському будинку письменника. Коли Златопіль відвідував Шевченко, місто було значним економічним і культурним центром степової України. Тут жило до десяти тисяч мешканців (у Новомиргороді, Єлисаветграді — близько п’яти тисяч у кожному), діяли три тютюнові фабрики, костьол, синагога, чоловіча та жіноча гімназії, міністерське (дворянське) училище. Щороку проводилося два ярмарки. Багато води спливло у Висі з тих часів, коли на її берегах виникло місто Гуляйполе. Місто, яке увічнив у своїх творах Тарас Шевченко. За матеріалами golos.com.ua |
1 червня 2010
| Ip: 92.113.136.224 Тема: Тарас Шевченко і Новомиргород Чумацький шлях, яким мандрували Шевченки, співпадає з сучасною дорогою, що пролягає через Златопіль, Новомиргород, Каніж, Володимирівку, Грузьке, Кіровоград. У статті «Перша мандрівка поета» («Вечірня газета», 07.03.2001 р.) дослідник Юрій Матівос вказує на « географічну» неточність згадки: «…і річку, на якій розташований Новомиргород, назвав Тикичем. Насправді це Велика Вись». Але і пояснює ці неточності тим, що «Наймичка» - це художній твір і такі деталі не мали для автора історичного значення. Гідрографічна карта області підтверджує ідентичність ще однієї назви, яка вгадується в повісті «Наймичка» - Дідова Балка. Так називалась невелика, завдовжки 10-12 км річечка в Кіровоградському районі, яка під селом Канежем Новомиргородського району впадає в річку Велика Вись. Саме тут, ймовірно, поблизу сучасних сіл Володимирівки або Могутнього ночували Шевченки: «Степь и все степь. Наконец мы остановились ночевать в Дидовой Балке». Далі шлях ішов на П’ятихатки Долинського району, Кривий Ріг, Бериславську переправу, Перекоп. Більше 150 км пройшов територією Тарас із чумаками по землі сучасної Кіровоградської області. Після розгрому Кирило-Мефодіївського братства напровесні 1847 р., та арешту Шевченка, рукописна збірка «Три літа» стала головною підставою для жорстокого покарання митця - висилки в казахські степи: він був відданий в солдати Оренбургського окремого корпусу під пильний нагляд з тим, щоб від нього «ни под каким видом не могло выходить возмутительных и пасквильних сочинений». Микола І власноруч дописав: « Под строжайший надзор с запрещением писать и рисовать». Одначе поетова реакція в пустельних степах була загальновідомою: «Караюсь, мучусь, але не каюсь». Кирило-мефодіївцями були також Дмитро Павлович Пильчиков та Олександр Данилович Тулуб. Д.П.Пильчиков познайомився з Шевченком влітку 1846р., вступив до товариства. Уродженець Полтави, Д.П.Пильчиков значну частину свого життя провів у Златополі (Новомиргород), де закінчив повітове училище та гімназію в Єлисаветграді. О.Д.Тулуб, як і Д.Пильчиков, походив з Полтавщини, але життя його тісно переплелося з нашим краєм: Олександр Данилович у 1847-1848 рр. був учителем історії Златопільського повітового училища. З Шевченком познайомився в 1846 р. На відміну від Гулака, Шевченка та інших Тулуб уник покарання, оскільки слідчим не вдалося віднайти доказів його безпосередньої участі у Товаристві. До речі, опублікував свою працю з історії Златополя. |
30 травня 2010
|
| Закрити |
